Главная | Регистрация | Вход | RSSВівторок, 17.09.2019, 16:41

Горбанівське НВО "Загальноосвітня школа I-II ступенів-ДНЗ"

Меню сайта
Каталог статей
Свято квітів [0]
олімпійський тиждень [0]
День вчителя [0]
Форма входу
Фотоматеріали
[11.09.2015]
Олімпійський тиждень (2)
[21.09.2015]
Акція " Голуб миру" (0)
[28.09.2015]
Тиждень біології (0)
[13.10.2015]
День захисника України (0)
[30.10.2015]
Місячник шкільної бібліотеки (0)
Корисно
Національна дитяча гаряча лінія Національна дитяча гаряча лінія

Вечір пам'яті " Солдатський трикутник - жива історія війни"

 (На столі лежать солдатські трикутники, горить свічка, стоять букети квітів. Поруч біля стола виставка портретів ветеранів).
1-а ведуча.
Летіли стріли в будні, неділі,
Цілили стріли в кості. У тіло...
В білеє тіло, в серце гаряче...
Матінка б'ється, милая плаче.
Туга і туга...
Рік сорок перший...
Рік сорок другий... Павло Ксенко
(Звучить пісня «Священная война» (А.В. Александров, В. Лебедев-Кумач).
2-а ведуча. Сорок перший рік... Війна!
Війна, про яку ми знаємо - багато і про яку ми знаємо так мало. Війна — це мільйони вдів і сиріт, пограбованих і знищених мирних громадян. Війна - це людське горе...
Проводжали   на   війну батьки синів і дочок, діти -батьків,   дружини   —  чо¬ловіків.   А   потім   з   нетерпінням чекали вісточки один від одного. І йшли з фронту довгождані солдатські трикутни¬ки...  Солдатський трикутник -  жива історія війни.
1-а ведуча.Повзе поштар у рев, у грім,
Назустріч радості чи смерті.
Несе листи, та не усім
Ідуть трикутники потерті.
Тобі не пишуть. Не журись.
Я приповзу до вас удруге.
А ти танцюй і бадьорись,
Тримай: від подруги і друга...
Вручив би кожному по сім,
Сто раз би повз назустріч смерті,
Лише б усім, хоч раз усім
Вручить трикутники потерті.
Його чекають неспроста,
Хоча у сумці не гранати.
Ось тільки б жодного листа
На пошту знов не повертати.
2-а ведуча. Солдатські трикутники... Важко говорити про них. Важко, оскільки вони хвилюють до глибини душі, й хочеться їх всіх прочитати, не пропустити жодного. Деякі з них написані перед смертю людьми, які потрапили у фашистську неволю, інші солдатами у полум'ї битв, треті - партизанами у ворожому тилу. Біль переповнює душу за цих юних прекрасних людей, які прожили так мало, їм так хотілося жити. І разом з тим, ми відчуваємо гордість за наших земляків. Вони були справжніми героями. Подвиг їх залишиться у віках. З цих листів неможливо робити виписки. В них кожна фраза — найвищої духовної проби. Кожна стрічка — зброя. І рука націлилася виписати цитату, ри¬зикує переписати всі листи. (Звучить мелодія з кінофільму «Май ласкавий й нежньїй зверь»).
1-а ведуча. Лист Олександра Голікова дружині (28 червня 1941р.). «Мила Тонечко!
Я не знаю, чи ти коли-небудь прочитаєш ці рядки. Але я твердо знаю, що це останній лист. За¬раз йде бій жаркий, смертельний. Наш танк підбито, навкруги фашисти. Весь день відбиваємо атаку.
Сьогодні шостий день війни. Ми залишилися вдвох. Ми не думаємо про спасіння свого життя. Ми воїни і не боїмося померти за Батьківщину. Ми думаємо, як би подорожнє німці заплатили за нас, за наше життя...
Через пробої танку я бачу вулицю, зелені дерева, квіти в саду яскраві-яскраві.
У вас, хто залишиться живий, після війни життя буде таке яскраве, як ці квіти, і щасливе... За небо і померти не страшно. Ти не плач. На могилу мою ти, напевне, не прийдеш, та чи й чи буде вона — могила?».
 2-а ведуча.Хто тобі розкаже про мене,
Нене?
Друзі мої впали, мов клени,
Нене,
Я також упав між ярами,
Мамо,
Під сухими яворами,
Мамо.
І горбочка немає у мене,
Нене,
Тільки рути листя зелене,
Нене. (Звучить пісня «Удеревни Крюкова»).
 1-а ведуча. Як вони хочуть жити! Як ніжно і відда¬но вони люблять своїх близьких — матерів, батьків, дітей, дружин. Як зримо встають пе¬ред ними картини щасливого довоєнного життя, години довір'я, спільні мрії! Як ясно - хоча й подумки, бачать вони майбутнє життя,   щасливе  май¬бутнє життя.
2-а   ведуча.   Лист-заповіт Леоніда Сіліна   рідним (30 серпня 1941р.). «Здрастуйте, мої рідні!
Здрастуйте, хоча, коли ви будете читати цього лис¬та, мене не буде в живих.
Адже і через смерть, через небуття я обіймаю вас, мої рідні, я цілую вас. І не як привид. А як живий і рідний ваш татко.
Хлоп'ята та Аня! Не думайте, що я пішов на цю страшну війну, щоб блиснути хоробрістю. Я знав, що йду на вірну смерть. Більше всього я люблю життя, але більше життя люблю вас, Аня і хлопчики.
І знаючи, який жах, які муки чекають на вас, коли переможе Гітлер, я, люблячи вас, повинен піти на війну. Я йду на смерть. В ім'я вашого життя. Це зовсім не прекрасні слова. Для мене зараз це слова, які складаються з плоті і крові. Моєї крові.
Анечко, рідна! Знаю, що тобі буде дуже тяжко. Важче за всіх. Знаю. Але для того, щоб ти була в безпеці, я йду у вогонь...».
Леонід Сілін розстріляний фашистами за організацію українського госпіталю в тилу у німців.
1-а ведуча. Лист Петра Уранова дружині (3 квітня 1942 року).
«Сонце моє, голубко моя. Ми побачимося! Чекай цьо¬о часу. Вір у це! Як міцно обійму, як розцілую вас усіх!!! Я чекаю цього світлого часу так, як чекаю повногозвільнення моєї Батьківщини від фашистської нечисті. Цей день наближається. В це віримо всі ми. Всі парти¬зани, все населення!..». (Звучить мелодія пісні «Б землянке»). Люби мене, згадуй ночами, Листи перечитуй і жди, Яка в нас судьба за плечима! Яке дожидання завжди.Андрій Малишко
2-а ведуча. З листа командира партизанської бригади Олександра Германа дружині (9 липня 1942 року).
«...Життя я люблю безтямно. Воно гарне своїм горем і своєю радістю. Але якщо доведеться померти. То знай, що помру я чесно. Самовіддано. Я не осоромлю землі рідної. Не осоромлю свою сім'ю, сину буде що згадати про батька його, і якщо коли-небудь ще повториться такий суворий час, то буде з кого взяти приклад...». Звучить пісня «Письмо отца» (Е. Мартинов — А. Дементьев — Д. Усманов).
1-а ведуча. Лист лейтенанта Петра Глухова нареченій (1943р.).
«Рідна Ная! Я рідко пишу тобі. Не тому, що не хочу, а тому, що не можу писати листи часто! Ти не знаєш: моє життя завжди в небезпеці. Я не хочу тебе втішати даремною надією. Я завжди пишу тобі після бою. Але якщо ти одержиш цього листа, це означає, я впав на полі бою з думкою про тебе, моя далека і близька подруга. Я зарання потурбу¬вався написати цього листа, щоб ти, жива, знала, як я любив тебе, якою безмірно дорогою ти була для мене. Тільки, дорога, мила Ная, не для того пишу я цього листа, щоб ти постійно терзалась тугою, сумом про мене. Для того я пишу, щоб ти знала і пам'ятала до кінця своїх днів про любов до тебе, про те почуття, яке давало мені силу в боротьбі, робило мене безстрашним, коли було страшно.
І це для того, щоб ти знала, що ти добра, душевна дівчина, і твоє кохання — нагорода та оаза для стом¬леного воїна.
Мене могли би звинувачувати, якби прочитала лис¬та, що я іду в бій за тебе. Я не знаю, де закінчуєшся ти і починається Батьківщина. Вона і ти злилися для мене воєдино. І для мене очі твої — очі моєї Батьківщини. Майбутнє для мене — це ти. Але для чого говорю я про майбутнє. Коли ти одержиш цього листа, мене не буде. Я б не хотів, щоб ти його одержала. І я навіть не пишу адреси на конверті. Ти все ж таки його одержиш. Не ображайся. Це означає, що іншого не могло бути.
Прощавай. Будь щасливою без мене. Ти знайдеш собі друга, і він буде щасливий з тобою. Будь веселою.
В дні славних перемог нашого народу радій і святкуй разом з усіма. Тільки мені хочеться, щоб в такі дні, в дні щастя ніжний сум про мене не покидав тебе, щоб очі твої раптом, на хвилину зробились би такими, якими вони дивляться на мене з портрета.
Вибач за таке бажання. Міцно і гаряче обіймаю те¬бе. Петро».
Тут не потрібно більше ніяких коментарів. Листи самі говорять за себе. Тут кожне слово іде з душі, з глибини серця.
Йшов жорстокий бій за опорний пункт противни¬ка. На шляху бійців знаходився ворожий дот, ку¬леметний вогонь з якого не давав підняти го¬лови. Лейтенант Петро Глухов із гранатою поповз до амбразури дота, і куля скоси¬ла його. Товариші з військовими почестями  хоронили  свого  друга.
В особистих речах загиблого знайшли   невідправлений лист коханій і її фото. На звороті  фотокартки  був напис: «Славний мій! Ти далеко.   Але  завжди  зі мною. Посилаю фото, щоб ти частіше згадував мене. Привіт, мій любий. Твоя Ная. 1943р.».
В годину сувору
З багнища вирву й з-під вогню
Закрию серцем амбразуру,
Але тебе охороню.
Бо я люблю тебе, земного,
Всього із ніг до голови.
Не обіцяй мені нічого,
Лише живи, Лише живи.
2-а ведуча. Лист коханій дівчині Олега Нелитовського. «Прощавай, дорога Лідочко!
Не дивуйся — це мій передсмертний лист. І якщо ти його одержиш, то мене вже не буде в живих. Знай, що я віддав своє життя дорого, чесно, на полі бою, і біло¬руська земля прийняла мене, українця, як сина.
Плакати не вздумай, краще частіше згадуй, пишайся, що того, кого ти кохала, з ким хотіла бути все життя, загинув чесно за Батьківщину, за щастя людей. Звичайно, помирати не хотілось, але клич Батьківщини — це закон, і довелось не рахуватись із життям.
Багато про це ми мріяли, але... Пройдуть роки, у те¬бе буде син, і я тебе дуже прошу розказати йому хоч трішки про того, хто хотів бути його батьком. Ну досить. Цілую в останній раз міцно, міцно. Твій друг Олег».
1-а ведуча. Під час бою батальйон втратив зв'язок із ротою. Налагодити зв'язок визвався зв'язківець Олег Нелитовський. Він знав, що йде на вірну смерть. Чотири години підряд під страшенним вог¬нем поранений, він не переставав працювати, поки не виявив, що зв'язок налагоджено. Останні його слова: «Наказ виконано. Зв'язок є». Відчуваючи, що під вогнем фашистів доповзти до своїх він уже не зможе, Олег написав останні листи своїй матері, ко¬ханій дівчині. (Звучить пісня).
Весна крилом, як синій вітер,
Майнула ніжно на броні...
Це був його останній квітень
В чужій, далекій стороні.
І вже нема надії — сина,
Лиш чорна звістка поспіша...
Від смутку згорбилась хатина,
Від болю схлипує душа.
2-а ведуча. Жінка і війна... Поняття несумісні. Жінка є втілення поезії, чарівності.   Вона   —   богиня, усміхнене видіння, жінка — це весна, це натхнення, це ніжність.
А війна — жорстока, груба, безсердечна. Але жінка, мати, берегиня, яка дає найсвятіше — життя, — має його захистити.
«Прощавай, мамочко. Я гину... Не плач за мною, гину. Але загине багато ворогів.
Мамо! Прийде наша рідна армія, передай їй, що я загинула за Батьківщину. Нехай помстяться за мене і за наші муки.
А як хочеться жити. Адже мені всього 20 років, а смерть дивиться в очі... Як мені б хотілося працюва¬ти, служити Батьківщині. Але ці варвари, вбивці... Вони забирають у нас молоде життя. Я зараз перебуваю в смертельній камері, чекаю з хвилини на хвилину смерті. Вони кричать нам: «Виходьте», йдуть до на¬шої камери. Це...
Ой мамо! Прощавай! Цілую всю сім'ю в останній раз, з останнім привітом і поцілунком. Ніна Донцова».
Ніна тричі проникала в тил ворога за завданням військового командування. Коли вона останній раз з'явилася у місті, її заарештували. Фашисти довго катували дівчину, але не добились жодного слова. Перед стратою Ніна написали листа матері. Цей лист було знайдено серед документів, які кинули німці, коли спішно тікали з міста.
1-а ведуча. Фашистська неволя, нічого ніколи людство не знало страшнішого, потворнішого.
Записки, листи звідти звинувачують і застерігають. Це крик душі. Цього не можна забути, і простити не можна.
Із щоденника молодого лейтенанта Олександра Трофименка.
«Людство всієї планети, люди всіх національностей! Чи бачили ви таку звірську розправу, якою володіють фашисти. Ні...
Я заявляю відповідально: історія ніде не розповідає нам про цих виродків. Вони дійшли до межі. Вони почали душити людей газами. Бідні дітки кричали, кликали на допомогу своїх матерів. Крики, роздираючий стогін... Ми не забудемо звірства, людоїдства. Живі будемо — відплатимо за життя задушених газами».
2-а ведуча. Лист 15-річної дівчинки Каті Сусаніної з фашистської неволі (12 березня 1943 року).
Ой у полі три тополі,
А четверта в'яне.
Ой не буду я в неволі,
Німчику поганий!
Ой не буду я в неволі
Ні день, ні годину.
Краще в полі на роздолі,
Молода, загину.
1-а ведуча.
І підростуть малі внучата
На вольні, радісні жнива,
І сонце з обрію поверне
Зігріти землю гаряче,
І кров розбійників зажерна
В слов'янські ріки потече!
І встануть мертві на розплату,
Немов живі. І гнівний люд
Зведе на плаху німця-ката,
Щоб Україна - наша мати —
Не плакала. Настане суд!
 (Звучить пісня «Бухенвальдский набат» (В. Мураде-ли, А. Соболев).
2-а ведуча. У мене в руках солдатські листи-трикутники наших земляків. З великим трепетом беру до рук ці пожовклі аркуші.
Вони поношені, потерті,
А гострі літери звелись:
Мабуть, були в полоні смерті,
Та ожили-таки колись.
Від бур задимлених і часу
Аж порудів сухий папір.
Листи далекі з того часу
Я бережу завжди, повір.
Деякі слова важко розібрати, літери стерті, але коли їх читаєш, то наче відчуваєш подих людини, яка їх писала, нашого земляка. Який жив ось тут поруч з нами. І який часто на війні згадував рідні місця, вулиці, по яких ми з вами ходимо, нашу річку Смотрич, наші ліси і долини. І саме за своїх рідних, за свою Городоччину він ішов на смерть.
2-а ведуча. З давніх-давен свічку на честь померлого запалювали. Дозвольте мені запалити свічку в пам'ять про тих, чиї листи ми сьогодні прочитали і тих, листи яких не прочитаємо ніколи. Вважайте їх учасниками нашого вечора.
Вшануємо пам'ять загиблих у роки війни хвилиною мовчання. Прошу встати.
1-а ведуча. Лист гвардії майора Дмитра Петрикова донечці.
«Моя чорноока Міла!
Висилаю тобі волошку... Уяви собі: іде бій, навкруги розриваються ворожі кулі, і тут росте квітка. І рап¬тово вибух... Волошка зірвана. Я її підняв і поклав у ки¬шеню гімнастерки.
Квітка росла, тяглась до сонця, але її зірвано вибуховою хвилею, і якби її не підібрав, її б затоптали. Ось так фашисти поступають з дітьми окупованих насе¬лених пунктів, де вони вбивають і топчуть дітей... Міла! Тато Діма буде битися з фашистами до останньої краплі крові, до останнього подиху, щоб фашисти не поступили з тобою так, як з цією квіткою. Що тобі не зрозуміло, мама пояснить».
 2-а ведуча.Гриміли залпи над Дінцем,
Цвіли розривів грізні маки,
Боєць у лаві під вогнем
Лежав, чекаючи атаки.
Усе хиталося в диму,
Мов розплітався світ у клоччя,
І смерть дивилася йому
В розширені й гарячі очі.
Завила міна оддаля,
Смертельний літ свій зупинила,
І в громі вибуху земля
Від снігу пролісок одкрила.
Цвіт розривів грізні маки,
Та синій пролісок не час —
І кинувся боєць в атаку,
Щоб весни квітнули для нас.
1-а ведуча. Так, вони віддали своє життя для того, щоб жили ми з вами. І ми повинні про це пам'ятати, якою ціною відвойовувалась для нас воля. Ми не повинні збувати нічого, для того щоб знову не повторилося найстрашніше — війна.
Тож схилімо низько голови перед їхньою са¬мовідданістю і героїзмом. Ми сподіваємось, шо після сьогоднішнього вечора ви у своїх серцях понесете часточку великого духовного світу, тих, хто віддав своє життя за нас.


Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів

Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації   Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту україни   Видавництво педагогічна преса   Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів   Всеукраїнська освітня мережа   Освітній портал «ПедПРЕСА»
Зробити безкоштовний сайт з uCoz