Главная | Регистрация | Вход | RSSВівторок, 17.09.2019, 16:41

Горбанівське НВО "Загальноосвітня школа I-II ступенів-ДНЗ"

Меню сайта
Каталог статей
Свято квітів [0]
олімпійський тиждень [0]
День вчителя [0]
Форма входу
Фотоматеріали
[11.09.2015]
Олімпійський тиждень (2)
[21.09.2015]
Акція " Голуб миру" (0)
[28.09.2015]
Тиждень біології (0)
[13.10.2015]
День захисника України (0)
[30.10.2015]
Місячник шкільної бібліотеки (0)
Корисно
Національна дитяча гаряча лінія Національна дитяча гаряча лінія

Свято до Дня Захисника Вітчизни


23 лютого народ України святкує День захисника Вітчизни. Цим святом  Україна вшановує мужність та відданість тих, хто захистив її від рабства і ганьби ,відстояв землю України  у воєнні роки  та у мирні роки охороняє її волю, честь і незалежність.   
І тому, 23 лютого – був і залишається сьогодні всенародним святом. Це данина любові та поваги до захисника Батьківщини, козаків, учасників Великої Вітчизняної війни та учасників бойових дій в гарячих точках  нашої планети.
  Любов до Батьківщини, вірність військовій присязі, доблесть українських солдатів і офіцерів – запорука миру, спокою і щасливого майбуття на рідній землі, гідна шана нашим славним козацьким пращурам!
Пісня «Офіцери» вик. О.Газманов
                                                                    Хазари, варяги і половці
Котились з-під мурів Русі,
Водили дружини на подвиги
Київські славні князі.
«Я дійду до останнього
Й буде світ під моїм каблуком»,
-Говорив Чингіз-Хан, хан монголів.
Був жорстоким, страшним вояком.
Знищив все на своєму шляху.
Підкоряючи землі й народи,
І на кілька жахливих століть
їх позбавив свободи.
Та Київська Русь зупинила монголів.
І цим врятувала долю інших народів.

Коли в Україну прийшли польські закони та порядки, багато сміливців почали тікати на вільні землі Дикого Поля. І молоді українці вирушали ватагами із зброєю, обирали атамана, будували курені та січі від можливого набігу татар.

З глибини віків, із давніх давен доходять до нас легенди про воїнів звитяжців, які не жаліючи життя свого боронили рідну землю-неньку Україну.
Де Дніпро наш котить хвилі
Рве стрімкі пороги
Там країна вся зелена
Славний край розлогий.
Там козацтво виростало,
Слави, волі здобувало.
Козацьке військо впродовж віків було армією, яка протистояла чужинцям, яка боронила свою землю і український народ від завойовників, Запорізька Січ уславилась іменами Сагайдачного, Дорошенка.
Земле моя!
Зазіхали на тебе чимало
Та нікому не вдасться тебе підкорить.
Бо були і ще будуть Богдани
І Гонти, і багато таких,
В кого серце за тебе болить.


І все ж таки, хоч загинули запорожці , та не загинула їхня слава великих героїв,  котрі поклали свої голови за віру, за народ, за людські права, за безцінну волю.
Тобі пишатись є чим, Україно!
На Хортиці, вірніше на Хортиці,
Стають, я бачив, люди на коліна,
Мов хочуть причаститися з криниці.

Цей ритуал всім серцем я приємлю,
ця мить мене п'янить, як оковита:
Мов корогву, цілують люди землю,
Що славою козацькою повита.

І небо крилить високо, чаїно.
І острів  ожива, бринить, як лютня:
Вони тебе цілують, Україно,
Колишня, сьогоденна і майбутня.


 Ведуча. Українська армія може по праву пишатися своєю історією, своїми традиціями.
Славу українські солдати і офіцери здобули на фронтах Великої Вітчизняної війни.

 Ведучий . Більша частина населення України боролася проти фашизму в лавах Червоної Армії, брала участь в партизанському та підпільному русі . Ця війна завдала Україні величезних втрат. Майже кожен  6-й мешканець України загинув в ній . Кожне молоде серце сьогодні і завжди повинно берегти пам’ять про всіх , хто  відстояв державу в тій страшній війні.



На світанку того літа,
Коли мирно спали діти,
Гітлер дав військам наказ
І послав своїх солдатів
В край наш мирний — убивати
Всіх людей, а значить — нас.

Цвіла земля, поля колосували,
                                Всі мріяли про світле майбуття.
                                Та миттю все зчорніло від фашистської навали,
                                Прийшла страшна безжалісна війна.

Фашисти скривавлену   зброю
Піднесли у злобі на нас,-
Вставай Батьківщино, до бою,
Народу слухай наказ!   
Вставай, народ! — почули клич землі
Солдати, воїни, дорослі і малі,
Один за одним йшли батьки й сини
Дорогами священної війни.
Звучить пісня     Священна війна

                 Стиглим літом на світанку
                                По землі біда пройшла.
                                І від ран важких, кривавих
                                Застогнала вся земля.
                                І не було у нас сім’ї такої,
                                В якій героя б не було б!
                                Хто повернувся з того бою?
                                До кого горе не прийшло?

Точився вранці бій, А потім стихло все...
Німа, налякана земля залита кров'ю.
Село чекало: бій що принесе? Хто виживе?
Хто вистоїть в двобої?
Почули рідну мову й звіддалік
З окопчика побачили дві тіні:
Це в гімнастерці сивий-сивий дід ,  
 І підліток, в якого очі сині.

Гортаючи військовий блокнот знайшли  запис про подвиг 18 солдатів на безіменній висоті. Запис короткий: «Ви¬сота була зайнята німцями, заважала просуванню на¬ших військ. Підступи до неї здавались неприступни¬ми. 18 солдатів визвались вночі обійти висоту з тилу і зайняти її. Це були добровольці. Бій три¬вав до світанку. Викликавши вогонь на себе, сміливці билися до останнього патрона. Остання радіограма закінчувалась словами: « ...приймаємо бій». Вранці висотою оволоділи радянські війська, поховавши на ній загиблих героїв.
Звучить пісня "На безымянной    высоте"

Одного разу  я побачила на кителі свого прадіда червону зірочку.
—Діду !А де ви взяли таку гарну зірочку? — запита¬ла я у нього.
— Не взяв,  внучечко , це мене нагородили такою зіроч¬кою. А називається вона — орден «Червона Зірка».
— А за що  ним нагородили?
—  За бій пекельний у роки Великої Вітчизняної війни.
— Ой! Дідусю , ви були на війні?! А чому ви там опинилися?
— Я пішов воювати проти сили злої, яка називаєть¬ся фашизмом. І сталося так, що опинився я у розвідроті.
—   Дідусю , ви були розвідником! А що ви розвідували? Розкажить мені.
— Була така фортеця. Назва її Кенігсберг. Фашис¬ти дуже її укріпили, щоб не дати можливості нашій визвольній армії рухатися далі. Ми з товаришами-розвідниками були послані командуванням розвіда¬ти, що саме діялося поблизу фортеці, скільки там було військової техніки, людей, що її обороняли, які стежинки вели туди. А я був невеличкого зросту, прудкий, непомітно міг просунутися в щілину, руха¬тися на руках, не залишаючи після себе відбитків ніг. Ну ти ще мала, щоб детальніше тобі все розповідати, а от коли підеш до школи, тоді я под¬робиці бою за фор¬тецю Кенігсберг тобі розкажу.
—Діду,так  вас за розвідницьку діяльність нагоро¬дили цим орденом?
- Так,  за штурм цієї фор¬теці. Штурм — це такий запеклий бій.
І в цьому бою мене було тяжко поранено осколками снаряду. Вони пробили мені грудну клітку, потрощили ребра і легені. Я не міг ні дихати, ні ворушитися, я втратив свідомість. На моє щастя мене своєчасно донесли в медсанбат. Там зробили мені кілька операцій, й саме тоді у медсанбаті мене нагородили орденом Черво¬ної Зірки.А я й розмовляти не міг. Я прошепотів: «Служу Батьківщині».
- Дідусю, тобі було боляче й страшно тоді?
— Так. Було боляче і страшно.
—    За що ж ти так мучився?
— Я мріяв, що у мене будуть дітки, внуки. От я за них і во¬ював, і мучився. От у мене і є ви — мої донеч¬ки і внучечки . І в інших людей теж є діти. Рід людський живе. Ми захищали і боролися за прекрасне людське жит¬тя, за збереження світу на Землі.



В боях жорстоких проливалась кров
За річку Ворсклу й сонячний Дніпро,
За кожне місто, кожнеє село,
За все, що на землі росло,
За усмішку малят, за світлий клас,
За мир, за щастя кожного із нас.


     Як символ всенародної вдячності і пам’яті про тих, хто віддав своє життя за Батьківщину, люди запалили полум’я Вічного вогню. Незгасно пломенить він дні і ночі на могилах воїнів. Це вогонь пам’яті живих про загиблих, вогонь пам’яті серця. Ця пам’ять – вдячність наша за мирне життя, за чисте небо, це – біль за тих, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.
      Хай вогонь Пам’яті горить у наших серцях, передається від покоління до покоління нашим нащадкам.

Священна пам’ять в спадок нам дана
Вона вогонь незгасний запалила
Там, де солдатська вирита могила,
Де громом прокотилася війна…
 
 Не владний час війни зітерти слід.
  І вдячна Пам’ять вічно буде жити,
  Як кров бійця, живі палають квіти
  На тлі печальних мармурових плит.
 

  Милує зір цвітіння біла повінь
   Зігрій , надіє, радосте земна
   Йдемо до обелісків , як на сповідь
   І згадуєм полеглих імена.
Вічна слава героям!
В Повертаючись сьогодні обличчям до нашої історії, ми з глибокою вдячністю схиляємо голову перед бійцями Радянської Армії. 68 років тому було покладено край фашизму. Діди наші думали, що та війна остання. Вони не знали, що їх онуків також називатимуть ветеранами. І  поки на землі існують гарячі точки, і поки порушується біблійна заповідь " Не вбивай”, ми не можемо, не повинні заспокоюватись, не можем спати спокійно, коли не спокійно у світі, коли йдуть війни, коли гинуть діти.
Ти — вічний біль, Афганістан,
Ти — наш неспокій.
І не злічить глибоких ран
В борні жорстокій.
І не злічить сліз матерів,
Дружин, дітей —
Не всі вернулися сини
Із тих ночей.
   1979 рік. В Афганiстанi перемогла квітнева революція. До влади прийшли дружні до СРСР сили. Але нова влада не могла розв’язати всіх проблем цієї країни.              Афганський уряд не раз звертався до уряду СРСР із проханням про надання військової допомоги.  І все-таки рішення про введення радянських військ на територію південного сусіда було ухвалено . І радянські війська, вiрнi вiйськовiй присязі, вирушили на чужу землю виконувати «інтернаціональний обов’язок».
Вся вулиця на службу проводжала
Улюбленця свойого — Василя,
А парубчак потрапив до Афгану.
А там уже не служба. Там — війна!
А там стріляють, звісно ж, із-за рогу.
А там ані фронтів, ані тилів.
А там уже покладено, їй-богу,
Багато наших Василів! В країні досить виплавлено цинку —
Всім Василям убитим по труні.
Хто зможе дати правильну оцінку
Оцій такій неправильній війні?
Ця війна триває і сьогодні, але вже без участі наших солдат. А тоді ж, ідучи у те пекло чу¬жої країни з іншою вірою, вони вірили, що несуть визволення народу Афганістану, тим, хто поневоле¬ний. Вони вірили, що йдуть не вбивати, а захищати. Вони свято вірили, що ви¬конують інтернаціональний обов'язок.

Очі туманить ядуча сльоза,
руки скувала утома,
Палить їй душу афганська гроза -
Син не вернувся додому.
В неї він був ясночолий, як світ,
Сонячно  так усміхався,
Ще й 20 не було йому літ...
Юним на вік і зостався.
Ясеночки! Синочки! Сини!
Колосочки вкраїнського поля,
Скільки вас не вернулось з війни?
Скільки гибіє ще у неволі?

Сивіли від горя батьки і матері, ховаючи своїх дітей, сиротіли діти, вдовами ставали жінки в мир¬ний час .У скількох сімей у траурному обрамлені зберіга¬ються фотографії синів! Одну нагороду заробили во¬ни за проявлену мужність і героїзм - право бути по¬хованим на рідній землі.
Ховали інтернаціоналіста,
Блищала глухо цинкова труна,
Нестерпно пахло тополиним листом,
І плач дівочий танув, як струна.
Руда земля розверзлась чорнорото.
Чекає хижо мовчки на своє,
А мати на колінах у болоті
Обмацує труну: "Чи ж там він є ?!!"
Стоять, відводять очі вбік солдати
І шепотить сержантик, ледве чуть:
"Не велено ... Не можна відкривати ...
Не велено ..."
На хрест сусідній похилився тато,
Похнюпилися братики малі -
В селі ховали воїна-солдата,
У мирному вкраїнському селі.
Скільки  їх  - юнаків голубооких, русявих і чорнявих, одружених і тих, до яких ще не прийшло кохання, загинуло на тій війні. Скільки їх прийшло з покаліченими тілами і душами. І не можна забути оту згорьовану неньку, оті виплакані сльози над цинковими хлопчиками, яких привозив у Союз "чорний тюльпан”.Україна втратила близько 4000 молодих хлопців, 6000 стали інвалідами, ще 72 чо¬ловіка залишились в полоні або пропали безвісти     
 
    Але хлопців – нема!
       І ніколи вже більше не буде,
       І їх тисячі більш
       Не воскреснуть , не встануть з могил
       Там в Афганських пісках
       Прошивало навиліт їм груди
       Й на вустах запікався
       Густий і задимлений пил…

       О, як це горе пережити?
       Час незбагненний наш такий,
       У мирний час дитину вбить,
       І рветься серце на шматки,
       Ти прихились до нього, небо!
        Ти ,земле  рідна , обійми,
        Та тільки  тиснути не треба.
        Його ж привезено з війни…

        У нього виболене тіло,
         На тілі рани – як ножі…
      Воно так жить тоді хотіло
       На тім на смертнім рубежі!
       Землі моєї любі діти,
       Чому ж судилося отак
     Щоб замість жити, жити, жити
        Ви й досі гинете в світах ?
Як довго ця війна тривала.
Ні, не забути нам її!
І постріл в спину з-за дувала,
І в горах сутички, бої.
І на граніті сірім дати,
Над трунами слова промов ...
Ми довго будем пам'ятати,
І вам забути не дамо.
  Пам’ять про  загиблих  вшановують хвилиною мовчання.    
  Ніхто не рахував скільки років довелося б нам мовчати , коли б так хвилиною мовчання пом’янути кожного  вбитого. Помовчимо хвилину.
  Встаньмо, постіймо  хвилину, нехай у нас не заболять ноги, а тільки защемлять серця за тих , кого нема серед нас , хто лежить у землі, хто світить нам із небес, а може  із підбитим крилом ніяк не перелетить Афганські гори.
На знак вшанування світлої пам'яті тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя, схилімо голови і вшануймо їх хвилиною мовчання.
Поставте скибку хліба на стакан
І голову схиліть в скорботі вічній
За тих, кого убив Афганістан,
Чиї він душі ранив і скалічив.
(Хронометр відбиває хвилину).

У жодному календарі день 15 лютого нічим не позначений. Але він особливий. Цього дня закінчилась нарешті війна. Ніким нікому не оголошена, героїчна i трагічна, вона виявилася вдвiчi тривалішою, ніж Велика Вітчизняна. Війна тривала 9 років, 1 місяців i 15 днів.
О Україно!Ніжно пригорни
Усіх своїх живих синів, як мати,
Щоб ми уже не бачили війни,
Не чули , щоб ніколи звук гармати.
Іменем жінки, що овдовіла
                   Іменем матері, що з печалі сивіла,
                 Іменем сина, що батька не знав
                 Іменем батька, що в січі смертельній упав
                 Я проклинаю війну  жорстоку, -
                 Вона відібрала у людства спокій.

                 Іменем тих , хто над краєм безодні,
                 Іменем ще не народжених,
                 Сном немовлят не стривожених
                 Кличу з війною вийти на бій,
                 Мир відстояти  землі голубій!
Скільки років щасливої тиші!
Та вривається голос в ефір,
Що благає, нагадує, кличе:
"Захистіть, збережіть, люди, мир!
Кожен день, кожен час пам'ятайте,
Скільки жертв нам війна принесла.
Все, що можна, для миру віддайте,
Збережіть для нащадків життя!
Звучить пісня Н.Май « Білі ангели »
 

День захисника Вітчизни                             7 клас- 2013 рік
 
Святкуєм цю чудову дату,
В ній — щастя, доля всіх людей.
Якщо твердіш хода в солдата, —
Дзвінкішим буде сміх дітей!
Народе мій! Ти пережив немало
Страшних, буремних лихоліть?
Щоб не страждали в рабстві Роксолани,
 Щоб за синами не тужили мами, —
Солдат на варті миру і добра стоїть.


Хай же змилостивиться над нами доля,
 Хай усе майбутнє без війни.
 Щоб не з фронту, а з роботи, з поля
Тата виглядали всі сини.

Нехай же квітне наше щастя,
Нехай дзвінкі звучать пісні.
 І стелиться нам шлях квітчастий
У ранок завтрашній ясний.

Спливло, минуло літ уже десяток.
Сьогодні мама майбутнього солдата
  Це – я .
 І я чекатиму колись на сина…
 Хай збереже моя дитина
 Калини цвіт і вишень біле диво ! мирних ранків, сонячність щасливу
            І  нашу вдячність нескінчену
            І України славнії знамена!

Сьогодні справжніх хлопців свято,
 А в нашій школі їх багато:
Сміливих, веселих і мужніх,
Кмітливих, шляхетних і дружніх.


Бешкетній нашій половині
Вітання надсилаємо свої.
І для вітання у нас причини.
Ура - завзятій хлопчаків юрбі!

Коли па ваші спільні бійки,
 Ми на перерві глядимо,
То віримо, що Батьківщину
 Вам без вагань довіримо!

Нехай же квітне під очима
Синець пурпурово-голубий
Спочатку важко у «навчанні»
Та потім легко йти у бій!

Щоб зростали і мужніли,
Ви кожну годину.
Щоб батьки пишались вами
У будь-яку днину!

А ми під захистом у вас
Спокійно будемо навчатись.
 Дамо списати вам не раз -
На це вам можна сподіватись!              

Тому, хлоп'ята, від душі
Без зайвих слів, усі підряд:
 Руді, чорняві і біляві —
Прийміть вітання від дівчат!

Хлопців раді ми вітати,
їм здоров'я побажати,
 Хай ростуть вони скоріше
Й дружать з нами ще міцніше!

А зараз, наші хлопчики,
Звертаємось до вас
Ви в нас майбутні льотчики,
Майбутні прикордонники.
Отож ми вас вітаємо
І щиро вам бажаємо:
Сміливими та дужими
Бійцями виростайте.
А поки що — вас просимо
«Дівчат не ображайте!»Тече вода каламутна,
Саша наш сьогодні смутний.
Я не смутний, а сердитий,
Бо учора був я битий.
Била мама мене з ночі,
Що уроки вчить не хочу,
Що бігаю і гасаю,
За уроки не сідаю.
Кажу, ой, не треба бити,
Що урок не хочу вчити,
А бігати швидко треба,
Бо солдатом буду в тебе.
Тато лаявсь, що на гілці
Я штанами зачепився.
Потім впав ще й у калюжу
І прийшов увесь у жужі.
Тату, тату, ти не лайся,
Що порвав штани на гілці.
Я ж до служби готувався,
Як десантник я спускався.
Ой не лайтесь, що в пиляці
Одяг мій увесь, як в паці.
Я ж ворога гнав від хати
Й довелося плазувати.
Мамо, мамо мила,
За що ж ти мене побила?
Я ж так сильним хочу стати
Й Батьківщину захищати.
Тече вода каламутна,
Всі буваємо ми смутні,
І сердиті, й неслухняні.
Вибачайте, тата й мами.







Пошук
Календар
«  Вересень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Архів записів

Департамент освіти і науки Київської обласної державної адміністрації   Міністерство освіти і науки України, молоді та спорту україни   Видавництво педагогічна преса   Київський обласний інститут післядипломної освіти педагогічних кадрів   Всеукраїнська освітня мережа   Освітній портал «ПедПРЕСА»
Зробити безкоштовний сайт з uCoz